Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2014 року Справа № 926/1145/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДобролюбової Т.В., Гоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуДержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 24.02.14у справі№ 926/1145/13 Господарського суду Чернівецької області за позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень"до1. Кіцманської міської ради; 2. Малого приватного підприємства "Стелком"провизнання недійсним рішення міської ради та договору оренди землі

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" звернулося з позовом до Кіцманської міської ради та Малого приватного підприємства "Стелком" про визнання недійсними рішень Кіцманської міськради від 08.02.03 № 29/2, від 22.06.11 № 250/6 та укладеного між відповідачами договору оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 10.02.03. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані рішення міської ради порушують право позивача на користування земельною ділянкою, яка знаходиться в смузі відведення залізниці та відноситься до земель залізничного транспорту. При цьому позивач посилався на приписи статей 68, 84, 116, 149, 152, 155 Земельного кодексу України, статті 23 Закону України "Про транспорт", статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт".

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 15.01.14, ухваленим суддею Ніколаєвим М.І., у позові відмовлено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з недоведеності матеріалами справи права на користування позивачем спірною земельною ділянкою, а відтак і порушення оспорюваними рішеннями Кіцманської міськради його прав. Водночас судом враховано наявність у Малого приватного підприємства "Стелком" на праві власності нерухомого майна на спірній земельній ділянці, дозвіл на відведення якої і було надано рішеннями міськради. При цьому суд керувався приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 65, 67, 68, 83, 120, 122, 125 Земельного кодексу України, статей 12, 13 Закону України "Про оренду землі"

Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Мирутенко О.Л. - головуючий, Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М., постановою від 24.02.14 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на помилковий висновок судів щодо відсутності у позивача права на спірну земельну ділянку через відсутність акта на право користування нею. Водночас скаржник зазначає про те, що право на земельну ділянку під смугою відведення виникло у Залізниці до введення інституту державних актів, не потребувало державної реєстрації та є чинним на час прийняття міськрадою спірних рішень. При цьому посилається на порушення судами приписів статей 68, 84, 116, 149 Земельного кодексу України, статті 11 Закону України "Про транспорт", статті 17 Закону України "Про основи містобудування"

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, предметом судового розгляду є вимоги Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" до Кіцманської міськради та Малого приватного підприємства "Стелком" про визнання недійсними рішень міськради від 08.02.03 № 29/2 "Про надання дозволу на розробку проектно-технічної документації по виготовленню кадастрового плану для укладення договору оренди на земельну ділянку площею 0,045 га МПП "Стелком", від 22.06.11 № 250/6 "Про надання дозволу Малому приватному підприємству "Стелком" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки несільськогосподарського призначення у власність шляхом викупу для обслуговування нежитлової будівлі колишньої водонапірної вежі в м. Кіцмань по вул. Г.Сковороди, 38 "Б" та укладеного між відповідачами договору оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 10.02.03. Підставою позову позивачем визначено порушення його права на користування земельною ділянкою у смузі відведення залізниці. Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Відповідно до приписів статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад. Згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Статтею 83 названого Кодексу унормовано, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. Згідно з пунктом 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Між тим, судами установлено, що на час прийняття Кіцманською міською радою оспорюваних рішень, розмежування земель державної і комунальної власності в межах м. Кіцмань не проводилось, з огляду на що, суди дійшли правомірного висновку про наявність у Кіцманської міської ради повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. Водночас відповідно до приписів статті 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Статтею 65 зазначеного Кодексу унормовано, що землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Розглядаючи спір по суті судами установлено, що станом на момент прийняття міськрадою оспорюваних рішень, а також на момент вирішення спору позивачем не надано належних доказів у розумінні вищевказаних норм права, які б підтверджували віднесення спірної земельної ділянки до земель залізничного транспорту, а відтак і право позивача на користування нею. Водночас суди оцінили наданий позивачем витяг з "Інвентаризації земель смуги відчуження Львівської залізниці на ділянці Кострижівка-Стефанешти-лужани" 1996 року та визнали його таким, що не підтверджує право позивача на спірну земельну ділянку. При цьому судами також враховано наявність на земельній ділянці нерухомого майна відповідача-2, право власності на яке оформлене останнім у встановленому законом порядку. За таких установлених обставин, висновок судів про відсутність порушення прав позивача рішеннями Кіцманської міськради визнається правомірним, а відтак і відмова у вимозі щодо їх скасування. За приписами статті 16 Закону України "Про оренду землі" (в редакції закону від 26.12.02) договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації. З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 10.02.03, яка є обов'язковою умовою для набутті чинності договором, суди дійшли підставного висновку про неукладення даного правочину, а відтак правомірно відмовили і у вимозі щодо визнання його недійсним. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.14 у справі № 926/1145/13 Господарського суду Чернівецької області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець